Зелений протекціонізм як загроза економічній безпеці України в умовах циркулярної трансформації світового господарства

Анотація

У статті досліджено вплив феномену зеленого протекціонізму на економічну безпеку України в умовах циркулярної трансформації світового господарства. Актуальність теми зумовлена формуванням «третьої хвилі» протекціонізму та «вуглецевої поляризації» світової торгівлі, де вимоги Європейського зеленого курсу (ЄЗК), зокрема Механізм вуглецевого коригування кордонів (CBAM) та Регламент про вирубку лісів (EUDR), стають потужними непрямими торговельними бар’єрами. Ці регуляції, що впроваджуються в умовах загострення геоекономічної конкуренції між основними центрами впливу – ЄС, США, Китаєм та Індією, створюють «зелений стиск» для країн-експортерів, поглиблюючи асиметрію та ігноруючи соціальний вимір (зокрема, добробут домогосподарств і дітей). Це особливо критично для України як держави з перехідною економікою, враховуючи її одну з найвищих у світі енергоємність ВВП.
Метою дослідження є аналіз системного двовекторного механізму впливу зеленого протекціонізму та розроблення пропозицій щодо інституціональної стратегії адаптації України, здатної трансформувати зовнішні виклики у внутрішні драйвери модернізації та підвищення конкурентоспроможності. Запропоновано концептуальну модель у формі причинно-наслідкового ланцюга, яка відображає, що протекціоністський тиск має деструктивний ефект (проявляється у зниженні експортної активності, валютних надходжень, послабленні макрофінансової стабільності та тимчасовому падінні конкурентоспроможності) та одночасно трансформаційний ефект (виступає каталізатором технологічних інновацій, цифровізації та структурної модернізації).
Визначено, що CBAM є ключовим глобальним детермінантом для українського експорту, зважаючи на його домінування сировинних та вуглецево-інтенсивних секторів. За оцінками Федерації роботодавців України (ФРУ), він загрожує щорічними втратами експорту в розмірі 1,1–1,3 млрд євро (0,6% ВВП), але потребує від України термінової «кліматичної модернізації» промисловості та прискореного впровадження національної системи моніторингу, звітності та верифікації (MRV). Аналіз також виявив нерівномірну готовність секторів України до зеленого переходу (з найбільшим прогресом в енергетиці та кліматичній політиці), що підкреслює критичну потребу в міжсекторальній координації. Наголошено, що ефективна інституціональна стратегія має ґрунтуватися на принципі глобальної справедливості та включати перегляд політики субсидування викопного палива.
Сформульовано ключові стратегічні напрямки адаптації до вуглецевих регуляцій ЄС, що мають стати основою політики повоєнної відбудови: впровадження MRV, створення фонду декарбонізації, стимулювання експорту низьковуглецевих товарів та активну участь у формуванні правил «зеленого ринку». Зроблено висновок: лише така проактивна політика здатна перетворити ризики зеленого протекціонізму не лише на загрозу, а й на реальну можливість переформатування національної моделі зростання на засадах циркулярної економіки.