Людський капітал у системі формування соціально-трудового потенціалу регіону: методологічні засади дослідження в умовах цифрових та воєнних викликів

Анотація

У статті обґрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження людського капіталу в системі формування соціально-трудового потенціалу регіону (СТПР) та визначено пріоритетні напрями його збереження в умовах цифрових та воєнних викликів.
Розкрито сутність СТПР як складної соціодинамічної системи, що виступає інституційним фундаментом для відтворення та практичної реалізації професійних можливостей населення. Встановлено, що людський капітал у цій системі є якісною основою та реалізованим активом, економічна віддача від якого безпосередньо залежить від стану регіонального середовища. Доведено, що під одночасним тиском технологічного поступу та воєнних загроз класичні підходи до управління потенціалом потребують перегляду на користь моделей формування адаптивного людського капіталу.
Здійснено структуризацію СТПР за суб’єктно-ресурсним блоком та блоком регіональної детермінації, що дозволило виявити критичну значущість інтелектуально-інноваційної та психофізіологічної складових у забезпеченні життєстійкості територій. Виявлено, що цифровізація та безпекові обмеження воєнного стану зумовлюють трансформацію професійних профілів особистості, висуваючи на перший план цифрову гнучкість, стресостійкість та здатність до безперервного когнітивного оновлення. Визначено, що загрози масової міграції молоді та «відтоку мізків» вимагають впровадження методології «інтелектуального утримання» через капіталізацію знань фахівців безпосередньо в межах локальних ринків праці.
Запропоновано стратегічні напрями збереження та розвитку СТПР, які передбачають розбудову гнучких освітніх екосистем за моделлю «університет – громада – бізнес», створення мережі муніципальних цифрових хабів та впровадження програм психологічної резильєнтності. Особливу увагу приділено професійній адаптації внутрішньо переміщених осіб та ветеранів як чиннику посилення трудового потенціалу громад. Визначено, що реалізація запропонованого підходу дозволяє трансформувати ресурсні витрати у стратегічні інвестиції в СТПР, що конвертуються у реальну економічну цінність та конкурентний імунітет регіонів. Це забезпечить стабільність функціонування регіональних економічних систем та стане визначальним фактором повоєнного відновлення України на засадах інноваційного розвитку та капіталізації інтелектуальних здобутків населення.