Інтелектуальний потенціал підприємств як провідний драйвер їх поствоєнного розвитку

Анотація

У роботі обґрунтовано роль інтелектуального потенціалу підприємств як ключової основи формування їх стратегічного потенціалу та забезпечення стійкого розвитку в умовах посткризових і поствоєнних трансформацій, виявлено вплив інтелектуальних ресурсів на інноваційні, адаптаційні та стратегічні можливості підприємств з урахуванням сучасних глобальних трендів економіки знань.
Узагальнено, що інтелектуальний потенціал підприємства є інтегральною характеристикою його здатності генерувати, накопичувати та ефективно використовувати знання, компетентності й інформаційні ресурси у процесі господарської діяльності. Рівень інтелектуального потенціалу визначає якість стратегічних рішень, адаптивність до змін зовнішнього середовища та здатність підприємства формувати стійкі конкурентні переваги. У сучасних умовах економіки знань інтелектуальний потенціал виступає ключовою основою довгострокового розвитку та економічної стійкості підприємства.
Інтелектуальний потенціал підприємства забезпечує якість стратегічного аналізу й прийняття управлінських рішень, він є когнітивною основою стратегічного потенціалу, формує його зміст і якість, тоді як стратегічний потенціал забезпечує механізми його реалізації та розвитку. Їх взаємодія визначає здатність підприємства до довгострокового зростання, інноваційної активності та стійкості в умовах структурних трансформацій.
Розкрито особливості та дискусійні положення стратегії розвитку країн, яке відбувається в умовах глобалізації світового господарства, в контексті становлення економіки знань.
Визначено зв'язок інтелектуального та стратегічного потенціалу підприємства, який формує його довгострокову конкурентоспроможність і стійкість. Саме інтелектуальні ресурси формують якісну основу стратегічних рішень і забезпечують здатність підприємства до інноваційного зростання в умовах невизначеності та структурних трансформацій економіки. Інтелектуальний потенціал підприємства є ключовим фактором формування його стратегічного потенціалу, його слід розглядати як універсальний, багатовимірний чинник стратегічного розвитку підприємства.
Окремий акцент зроблено на аналізі сучасних трендів, зокрема цифровізації, автоматизації, розвитку штучного інтелекту та платформної трансформації бізнес-моделей. Пояснено сутність платформізації як переходу до екосистемної логіки створення вартості та обґрунтовано визначальну роль інтелектуального потенціалу у проєктуванні, управлінні та масштабуванні платформних рішень у посткризовому й поствоєнному середовищі.
У роботі узагальнено історичний досвід повоєнних реконструкцій та обґрунтовано провідну роль інтелектуального потенціалу на мікро- й макрорівнях економіки. Показано, що розвиток освіти, науково-технічних шкіл, інженерних і управлінських компетенцій, організаційного навчання та корпоративної культури створює передумови для стратегічної гнучкості підприємств. Проаналізовано значення інституцій, здатних трансформувати знання в технологічні й управлінські рішення. Доведено, що поствоєнна модернізація підприємств має ґрунтуватися на системі підготовки кадрів, НДДКР, управлінні знаннями та мережевій кооперації зі стейкхолдерами.
Узагальнюючи результати, сформульовано висновок про те, що інтелектуальний потенціал підприємств є ключовою основою стратегічного розвитку, інноваційного зростання та стійкості національних економік у сучасних умовах. Доведено, що пріоритетне нарощування знань, компетентностей й управлінських практик створює передумови для формування нової конкурентної моделі розвитку в економіці знань.